The poem The Little Land by Robert Lous Stevenson

 

    One of the practical tasks was the translation of the poem  The Little Land by Robert Lous Stevenson into Ukrainian. It was an interesting process that required awareness, a large vocabulary and creativity. Here is my version of the translation of the poem.

You can read the original piece here:https://www.poetryloverspage.com/poets/stevenson/little_land.html

Коли я вдома один сиджу,

Чим зайнятись не знайду

Залишається мені лиш повіки опустити

Й швидко в небо полетіти

Потрапляю у ту ж мить

У край ігор, що так манить

У країну крихітних людей

Де конюшини маківка,

Як у дерева верхівка

Калюжі там — простір морів

Судна-листки  пливуть 

У подорожі різні везуть

А над деревом-ромашкою

Крізь високу густу траву

Пролетить гудячою пташкою

Джіміль по ранкову росу.

По тому лісі туди-сюди 

Я можу блукати, я можу йти;

Бачу павука та муху, літають увісні

Й мурашки крокують, неначе у грі

Та вантаж несуть у своїх ніжках 

По зелених, трав’яних доріжках

На щавель я присідаю,

З боку сонечко дрімає.

Виліз я на стебло,

Погляд в гору кидаю,

Бачу — на небі ластівок зграя.

Там сонце котиться, сяючи,

Мене зовсім не помічаючи.

Крізь ліс собі проходжу далі,

Доки немов у задзеркаллі.

В калюжі бачу чітко муху гомінку,

А поруч неї маргаритку струнку.

Сам я малесенький такий

Відображаюсь у воді тій.

І якщо крихітний листок 

До моїх ніг приб’є струмок

Застрибну тоді я в човен

І відпливу у сонне море.

Маленькі розумні створіння сидять 

На трав’янистих берегах, вдивляються в гладь.

Дрібні істоти з ясними очима

Здивовано спостерігають, як пропливаю між ними.

Деякі з голови до ніг у зеленій броні—

(А отже точно були на війні!)

Хтось у заквітченому вбранні

Мають шати чорні, блакитні, вогняні.

Деякі з крилами й швидко літають 

Та всі люб’язно на мене  поглядають

Як тільки очі відкриваю,

Усе знайоме споглядаю,

Великі стіни без трави і квітів,

Підлоги голі, як в домі великім,

На шухлядах й дверцятах ручки великі висять,

Кремезні люди на стільцях великих сидять,

Витирають сльози й латають душевні розриви,

Говорять весь час про дурні мотиви.

О якже любо було б мені

Стати моряком серед калюжі ввісні,

Чи вгору по конюшині піднятись,

І втомившись від тих занять 

Знову у ліжку просинатись. 

переклад - Голубош Аліна